Історія справи

Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 2-1617/2010

провадження № 61-14989св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців

від 16 червня 2010 року в складі судді Гончарової І. М. та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2017 року в складі колегії суддів: Владичана А. І., Міцнея В. Ф., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що 13 вересня 1983 року видано ордер на проживання ОСОБА_2 та членів її сім'ї у квартирі АДРЕСА_1, де вона зареєстрована та проживає. Крім позивача, у спірній квартирі зареєстровані відповідачі, проте вони там не проживають протягом трьох останніх років, не виконують обов'язків з її утримання та сплати комунальних послуг. Позивач вважає, що відповідачі втратили право користування квартирою.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просила визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 16 червня 2010 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі з поважних причин не проживають у спірній квартирі з березня 2007 року, тому відповідно до статей 71, 72 ЖК Української РСР можуть бути визнані такими, що втратили право користування цим житловим приміщенням.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2017 року заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідачі більше шести місяців без поважних причин не проживають у спірній квартирі, тому втратили право користування цим житлом.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають у спірній квартирі, але тимчасово (не більше двох місяців) проживали за іншою адресою. Показання свідка ОСОБА_6 не можна вважати належним та допустимим доказом, оскільки вона заінтересована у вирішенні справи і виселення відповідачів збільшить її майнові права щодо спірного приміщення. Судові рішення ґрунтуються на припущеннях. Суд першої інстанції не повідомив відповідачів про час і місце розгляду справи. Апеляційний суд не взяв до уваги подані відповідачами докази та безпідставно відмовив у задоволенні заявлених клопотань.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

26 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що 13 вересня 1983 року видано ордер на проживання ОСОБА_2 та членів її сім'ї у кількості чотирьох осіб у квартирі АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки приватного підприємства «Санітарія» (далі - ПП «Санітарія») від 04 березня 2010 року у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 як основний квартиронаймач та її діти: ОСОБА_6, ОСОБА_3, а також онуки: ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4

У пункті 7 частини першої статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України, у редакції, яка діяла на момент постановлення ухвали апеляційним судом, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Частиною четвертою статті 25 ЦК України визначено, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

ОСОБА_2 була користувачем неприватизованої квартири АДРЕСА_1. Право користування позивача визначено нормами ЖК Української РСР.

Відповідно до статті 18 ЖК Української РСР управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником, яким померла ОСОБА_2 щодо спірного житла не була.

За таких обставин спірні правовідносини щодо користування ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 не допускають правонаступництва.

Разом з тим суди дійшли помилкового висновку, що акт ПП «Санітарія» від 11 березня 2010 року, показання ОСОБА_6 і заяви ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 є належними та допустимими доказами непроживання відповідачів у спірній квартирі.

Отже відсутні правові підстави вважати, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

З огляду на викладене заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 16 червня 2010 року та ухвала апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2017 року підлягають скасуванню у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 помер, а спірні правовідносини тісно пов'язані з її особою і не допускають правонаступництва, тому провадження у справі слід закрити.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик